я може і не маю права думати так зараз, бо відповідаю не тільки за своє життя, але не хочеться..зовсім не хочеться..
здається, все гаразд, і у мене є все, чого я хотіла, але все якось не так, я стомилася і у мене немає сил триматися..
Я хочу, щоб моя кохана людина зрозуміла, що мені потрібна його допомога, що я не зможу все витримати сама, не зможу все подолати без його підтримки, я не така сильна, якою здаюся, я вже на межі..
мені зовсім не хочеться нікого бачити і чути, бо тоді я починаю розповідати про все, і не втримуюсь, в мене катяться сльози, а це нікому не потрібно, я навіть йому не можу показати наскільки мені складно, ібоязко жити далі, бо я не знаю як жити далі, я нічого попереду не бачу гарного, крім народження донечки...
я, навіть, матусі не можу всього розповісти, бо їй не потрібно знати як мені погано..
я знаю, що колись все буде добре, але коли?
я втомилася, я хочу все змінити...
Я знаю, що читаючи це моє повідомлення, одна людина буде дуже радіти, що мені так погано
і скрутно, я вітаю цю людину з її гарним настроєм, хоча б когось я, навіть, своїм горем можу порадувати, це, мабуть, добре..